Підготовлений для покриття виріб опускають у розчин на цинковій або оцинкованій стрічці, кип’ятять до повного покриття сріблом усієї поверхні, промивають, висушують та полірують. Роботу слід виконувати у витяжній шафі або надворі.
Хлористе срібло можна приготувати з азотнокислого срібла (ляпісу), що продається в аптеці, В результаті реакції заміщення, яка відбувається у темряві, хлористе срібло випадає в осад, який промивають. Зберігають його в темній посудині. Для приготування беруть, г:

Азотнокисле срібло………………………….46
Кухонна сіль (хімічно чиста) ……………..19
Вода……………………………………………….1000

Для сріблення натиранням застосовують кашоподібні суміші або пасти.
Приготовляють суміш таксою складу, частин за масою:

Хлористе срібло………………………………3
Кухонна сіль (хімічно чиста) ……………3
Поташ …………………………………………….6
Крейда……………………………………………..2
Вода………………………………………………До утворення густої пасти

Набирають на пробку трохи суміші і натирають знежирений мідний предмет, який потім промивають та полірують сукниною до блиску.
Можна приготувати й іншу пасту: до 300 г дистильованої води додають 2 г азотнокислого срібла (ляпісу) і доливають 10%- ний розчин кухонної солі доти, поки не припиниться випадання хлористого срібла. Осад фільтрують і промивають 5—6 разів проточною водою. Окремо розчиняють у 100 г води 20 г гіпосульфіту і 2 г хлористого амонію (нашатирю). У розчин, помішуючи, додають невеликими порціями одержане хлористе срібло до насичення. Потім розчин фільтрують і змішують з меленою крейдою до утворення пасти, якою натирають знежирену деталь за допомогою марлі або вати.
Готують також пасту такого складу, частин за масою:

Азотнокисле срібло (ляпіс)………………..1
Хлористий амоній (нашатир)………………2
Лимонна або винна кислота ………………..4
Вода…………………………………………………..До утворення густої пасти

Знежирений і декапірований виріб натирають цією пастою, поки не утвориться достатня плівка срібла.
Після сріблення натиранням виріб промивають у слабо лужному розчині (мильній води розчині прального порошку) для нейтралізації кислот, а потім у проточній воді.
Вироби з чорних металів спочатку міднять гальванічним або контактним способом, а потім сріблять.
Сріблення в гіпосульфіті виконують так. Підготовлений виріб занурюють на 5—15 хв. у старий відпрацьований гіпосульфіт. Час сріблення залежить від концентрації в розчині срібла. Потім виріб виймають, добре промивають* сушать і полірують. Можна до гіпосульфіту додати тальк, щоб одержати пасту. Нею покривають поверхню виробу і залишають, поки вона не висохне, а потім полірують. Рекомендують після будь-якого способу сріблення пасивувати виріб 20 хв. у 1%-ному розчині хромпіку при кімнатній температурі.
Для оздоблення під старе срібло можна виріб почорнити, обробивши його 1—5 хв. у 1%-ному розчині сульфіту калію, нагрітому до температури 60 °С.

Для міді і латуні, г:

Хлорне олово…………………………..30
Їдкий натр ……………………………..60
Вода ……………………………………1000

або

Хлорне олово…………………………..25
Кислий виннокислий калій ………20
Вода……………………………………..1000

Температура розчину близько 90 °С, тривалість обробки 2— З год.

Для чорних металів, г:

Хлорне олово…………………………………….3-4
Кислий виннокислий калій……………….До утворення насиченого розчину у воді
Вода…………………………………………………..1000

Вироби кип’ятять у розчині протягом 5—10 хв., куди їх занурюють у цинкових (оцинкованих) корзинках. Останні можна замінити залізними, поклавши на дно кусочки цинку. Під час кип’ятіння корзинки з виробами періодично струшують. Луджені хімічним способом деталі промивають, а потім висушують. При гарячому способі лудження очищений і протравлений виріб змочують флюсом та занурюють у розплавлене олово або ж у нагрітому стані натирають оловом.
Чорні метали перед лудженням травлять з початку в 4—5%-ному, потім у 2%-ному, а під кінець — 0,5%-ному розчині соляної кислоти і поверхню змочують активним флюсом, який складається з таких речовин, частин за масою:

Хлористий цинк…………………………..4
Хлористий амоній (нашатир) ………..1
Вода……………………………………………..4

Якщо лудять велику кількість виробів з чорних металів, після флюсу їх занурюють у ванну з гарячим жиром. Використовують також флюс на вазеліновій основі, частин за масою:

Хлористий цинк………………………..1—2
Вазелін технічний ……………………10—15

Цей флюс нагрівають до розплавлення вазеліну, а потім наносять і на поверхню.
Мідні і латунні вироби перед луженням можна обробляти у спиртовому розчині каніфолі. Для цього беруть, частин за масою:

Каніфоль……………………………………..1
Спирт етиловий (винний)………………4

Якщо до розплавленого олова додати 5—10 % вісмуту, то поверхня буде білою і блискучою. При лудженні натиранням очищений і протертий слабкими розчинами кислоти виріб протирають флюсом і нагрівають до температури 250—260 °С. Кусочки олова кладуть на гарячу поверхню і розтирають їх ганчіркою. Щоб полудити алюміній, спочатку готують порошкоподібне олово. Розплавлене олово виливають у ганчірку, складену в кілька шарів, і розтирають його, доки не утвориться порошок, який змішують з невеликою кількістю наждаку. Очищений алюмінієвий виріб натирають парафіном, нагрі-вають і натирають вказаною сумішшю. При цьому наждак знімає тоненьку плівку окислу, а олово добре пристає до алюмінієвої поверхні.

Розчин для лужного цинкування, частин за масою:

Їдкий натр (20%- ний розчин)……….10
Цинковий пил……………………………..1

У скляну посудину з розчином занурюють виріб і кип’ятять 15 хв., а потім виймають, охолоджують та промивають у воді.

Їдкий натр……………….130
Окис цинку……………..40
Вода………………………..1000

Після цинкатної обробки виріб на 15 с знову опускають у 15—20%-ний розчин азотної кислоти; промивають і вдруге піддають цинкатній обробці, а вже після неї промивають і занурюють у розчин № 10 (можна використати розчин для міді або сталі). Підготовлений до покриття стальний виріб та кусок алюмінію або цинку для утворення гальванічної па-ри занурюють у нагрітий до температури 90 °С розчин. При покритті мідного виробу після занурювання до нього торкаються алюмінієвим або цинковим відрізком чи дротом, щоб почався процес нікелювання. Нікелюють мідь в розчинах № 8 або 9, але можна і в будь-якому розчині для сталі. Виріб витримують у розчині до одержання плівки нікелю бажаної товщини — в середньому 60—90 хв. Потім деталь промивають теплою водою і протирають.

Нікелеві покриття на сталі доцільно ущільнити, щоб закрити мікропори. Для цього нікельовану поверхню протирають окисом магнію, замішаним на воді, а потім декапірують у 50 %-ному розчині соляної кислоти протягом 2 хв. і промивають. Замість обробки окисом магнію нікельовану деталь можна прогріти при температурі 200—300 °С, але зразу ж, поки вона гаряча, добре змастити риб’ячим жиром або навіть опустити в нього. Якщо риб’ячого жиру немає, деталь прогрівають довше — 4—6 год. Нікельований алюмінієвий виріб прогрівають при температурі 230—250 °С протягом 2 год у ма-шинному маслі.
Після термічної обробки деталі до блиску можна відполірувати на бавовно тканинних кругах.

Очищений, знежирений та декапірований виріб занурюють у цей розчин на 2—5 хв при кімнатній температурі. Тримати довше не слід, бо на нижньому шарі міді відкладеться шар кристалічної крихкої міді. Взагалі міднення хімічним способом, особливо чорних металів, не досить міцне. Можна оміднити виріб, натираючи його шерстяною ганчіркою, змоченою в розчині, г:

Сірчанокисла мідь (мідний купорос)…………………12
Сірчана або соляна кислота (концентрована)…….7
Хлорне олово…………………………………………………..1
Вода…………………………………………………………..1000

Міднену поверхню промивають спочатку водою, потім розчином кальцинованої соди (нейтралізують кислотність) і знову водою.

Не скручені кінці послідовно з’єднують із одним висновком нагрівального приладу (наприклад, електричної плитки), а другий висновок від плитки включають в одне із гнізд розетки. У вільне гніздо розетки включають ізольоване проведення, до кінця якого приєднують грифель простого олівця. Доторкаючись грифелем до кінця скручених проводів, створюють електричну дугу, що зварює. Виконувати цю роботу необхідно в захисних окулярах.

Термічне зварювання металу

Електротермічне зварювання металу

Соляної кислоти (концентрованої), мл ………….23
Вода (дистильованої або кип’яченої),  мл……..8,6
Цинку, г …………………………………………………….5,8
Олова, г………………………………………………………5,6

Соляну кислоту виливають у воду, додають цинк, кали він повністю розчиниться — олово. Після закінчення реакції (припиняється виділення бульбашок) розчин на водяній бані упарюють до стану напіврідкої пасти. Пасту охолоджують, переносять у фарфорову ступку або невелику глибоку тарілку і додають до неї такі речовини:

Нашатир, г………………………….. 5,4
Каніфоль (порошок), г ………..6,8
Цинковий пил, г …………………21,3
Олово (ошурки), г ……………… 10,7
Свинець (ошурки), г…………….. 5,3
Гліцерин (безводний), мл …….7,2
або водний (аптечний), мл …….8,6

Все перемішують і для зберігання кладуть у скляний посуд, який добре закривають. Для цього можна взяти банку з-під майонезу і зав’язати поліетиленовою плівкою.
При паянні місце спаю добре зачищають, на нього наносять тиноль і нагрівають на спиртівці, газовому пальнику або сірником. Тиноль на місці спаю спінюється і обвуглюється і під ним видно розплавлений припій. Після охолодження нагар видаляють наждачною шкуркою. Паяння таким тинолем міцне, бо в припої є цинк. Цинк для приготування тинолю можна використати з старих батарейок, попередньо добре його очистивши або сплавивши.

Паяльники бувають періодичного нагрівання (молоткові, торцеві), виготовлені з високоякісної міді, й електричні різної потужності: 10,16, 25, 40, 65, 100 і 125 Вт. Вони є безперервного нагрівання з силу струму 0,3—0,35 А (опір 70—75 Ом).
Паяльник (рис. 7) складається з паяльного стержня 1, всередині якого є нафівальний елемент 2, стальної трубки 3, радіатора 4 та рукоятки 5. У передню частину трубки, де є проріз, вставлено незмінним паяльним стержнем ПЦН або із змінним ПСН. Час розігрівання їх від 5 до 10 хв залежно від потужності. Паяльники форсованого режиму (ПСФ) розігріваються за 2—5 хв. Вони мають двоступінчастий перемикач на потужність 20/40, 50/100, 125/250 Вт, що робить їх більш зручними та універсальними в користуванні. Паяльник імпульсного нагрівання розігрівається за 20—40 с. При опусканні ручки цього паяльника на важіль підставки вимикач відключає його від мережі.
Діаметри паяльних стержнів в електричних паяльниках 1— 6 мм.
Для паяння електронних приладів на інтегральних мікросхемах бажано користуватися низьковольтним електропаяльником із заземленим корпусом. Такий паяльник рекомендується виготовляти на напругу 24 В та мідний паяльний стержень, задня частина її запресована в рукоят-ку, виготовлену з деревини твердої породи або термореактивної пластмаси. На трубку напресовано охолоджувальний радіатор 6 з дюралюмінію. Велика шайба радіатора має чотири вирізи, щоб паяльник зручно було ставити на неї як на підставку. Замість су-цільного радіатора можна набрати його з окремих великих шайб відповідного діаметра з розподільними малими шайбами. Слід забезпечити такий контакт радіатора чи окремих шайб з трубкою, щоб теплота від неї добре передавалась до радіатора. Нагрівник виготовляють із ніхромового дроту діаметром 0,12 мм, намотуючи його на туго натягнуту струну діаметром 0,15 мм. Довжина спіралі 45—50 мм. Вставляють її у дві тоненькі керамічні трубки з внутрішнім діаметром 0,55 мм. Якщо таких трубок не має, то спіраль можна зігнути по довжині вдвоє, зв’язати у двох-трьох місцях ниткою, залишивши невеликий зазор (0,5 мм) між частинами спіралі, і обмазати замішаним на силікатному клеї каоліном або тальком, щоб утворився стержень діаметром 3,5—4 мм, який би вільно входив у паяльний стержень.
Виводи спіралі, починаючи від отворів у трубці до початку рукоятки, ізольовані один від одного відрізками керамічної трубки або тією ж сумішшю, що й стержень, але не суцільно. З шнуром живлення виводи з’єднані обтискними трубками. Шнур трижильний. Дві жили з’єднані із спіраллю, а третя обкручена навколо живильних проводів (де вони ізо-льовані) і припаяна до трубки. Ця жила є заземлюючою. Шнур на кінці повинен мати три виводи. Розміри низьковольтного паяльника вказані на рисунку, але паяльні стержні можуть мати робочі кінці різної довжини. Маса паяльника близько 60 г. Підготовка паяльника до роботи. Перш як нагрівати паяльник, робочий кінець його добре очища-ють напилком від окислів, надаючи йому клиновидної форми. Робочий кінець, вкритий припоєм, не очищають.
Якщо він тупий або має раковини (від перегрівання), його відтягують молотком і обробляють напилком.

При нагріванні полум’я спрямовують не на робочий кінець, а на товсту частину паяльника (рис. 8). Поява біля нього зеленкуватого полум’я свідчить про достатнє нагрівання паяльника. Після цього робочий кінець лудять, натираючи його об нашатир (хлористий амоній), на який кладуть шматочки припою. Окисли краще знімаються* коли потерти паяльником об твердий шматочок нашатирю. Якщо під час нагрівання на паяльнику утворився товстий шар окислу або окалини, його краще зняти напилком, а потім вже потерти об нашатир. Добре прогрітий пвяпьник плавить нашатир з виділенням сизого диму. Непрогрітий паяльник погано димить і повільно плавить припій.
Кусковий нашатир можна виготовити, якщо 100 г порошкового змішати з 2 г гіпсу, зволожити суміш 20—25 мл води, замісити «тісто» в кусок і висушити при температурі 50—100 °С. Паяльник можна залудити у розчині хлористого цинку (флюс). Для цього робочий кінець на мить опускають у розчин і зразу ж торкаються припою. Електричний паяльник Зручно лудити в заглибленні цегли, куди кладуть шматочки каніфолі та припою. Якщо робочим кінцем паяльника потерти об цеглу, окисли з нього зчищаються, каніфоль розплавляється і припій рівномірно лудить паяльник.
Паяльний стержень електропаяльника поступово обгоряє і стає тонким, запобігти цьому можна нікелюванням, або дифузійним алюмінюванням його поверхні. Для алюмінювання поверхню стержня обробляють наждачною шкуркою № 100—120, а потім чистою шкуркою. Торкатися обробленої поверхні руками не можна, щоб не залишити на ній жиру та бруду. Очищену поверхню натирають м’яким алюмінієвим дротом, який також очищають наждачною шкуркою. Після суцільного покриття стерлшя алюмінієм нерівності пригладжу-ють поліруванням сталевою поверхнею будь-якого виробу (ножа, пінцета тощо). Підготовка поверхні до паяння полягає у зачищенні та припасуванні місця спаювання. Зачищати треба до чистого металу, тоб-то повністю видаляти окисли, керамічну емаль (на посуді), лакову ізоляцію (на дроті) тощо. Якщо треба запаяти в посудині отвір діаметром більше 4—5 мм, в нього доцільно вставити шматочок лудженої бляхи (з консервної банки). Найкраще, коли вставки чи інші деталі, що пр паюють, прилягають із зазор не більше 0,3 мм. Припій наносять на місце лаяння нагрітим і залудженим паяльником, яким торкаються деталі не гострою частиною робочого кінця, а плоским боком, щоб збільшити площу контакту.

Рис. 9. Прогрівання  великої деталі при паянні
Паяльник прогріває деталь, і припій розтікається по поверхні, обробленій флюсом. Коли деталь масивна і паяльником її не можна прогріти в процесі паяння, використовують електричну плитку або праску (рис. 9), а в крайньому разі — полум’я газового пальника чи паяльної лампи. На підготовлену поверхню наносять флюс, який видаляє окисли і запобігає окислюванню деталей під час паяння.
Якщо для паяння потрібно батат припою, його відокремлюють від прутка маленькими шматочкам і кладуть на місце паяння. Не рівний шов із слідами від паяль ника свідчить, що місце спаювання було непрогрітим або ж не об роблене відповідним флюсом. Пі сля закінчення паяння не рекс мендується охолоджувати паяль ник водою.